-  Шикуйсь! Струнко!

Перші акорди Державного Гімну України сколихують простір, збурюють душу. Тисячами голосів помножується клятва: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу!» Очі спрямовані на піднесений прапор, дух злітає в небеса!

А назустріч – погляди інших очей. Тих, хто вже там, в Небесному Батальоні. Очі Героїв-Захисників України зорять до курсантів військового інституту, пильнують: як ви тут? Чи готові стати до лав, замінити нас у Армії захисників України?

Курсанти крокують повз трибуну, виконують рівняння на прапор. Понад плацом гучно лунає ритмічний бій барабанів; кожен крок віддається луною в коробці між будівлею інституту та цивільними будинками поруч. Ми йдемо. Ми – готові. Ми – не підведемо!

Після шикування колони курсантів крокують до інституту, на лекції. Йдуть Алеєю Героїв, де на плакатах розміщені портрети військовослужбовців, удостоєних звання Героя України та найвищої державної нагороди «Золотої зірки Героя». Живі і полеглі, вони двічі на день першими зустрічають нас і проводжають на навчання. Двічі на день, або й більше, кожен з нас проходить крізь лави Героїв – наче долучаючись до нині живих і даючи клятву вірності тим, хто віддав життя за Україну. Ми живі завдяки їх подвигу, Україна досі є вільною, бо вони і тисячі інших кращих синів душу й тіло вже поклали за нашу свободу. Ми вільні вчитися і працювати, кохати й народжувати дітей, зростати в майстерності, досягати висот кар’єри і глибин духовності… Ми вільні жити в своїй країні, зі своїми рідними на нашій землі – і вільні захищати свій вибір, своє життя і свободу.

-  Вільно!

Алея Героїв для нас – як заповіт вірності й свободи.